Коли Лесі було 6 років, народилася сестра Оля, яка згодом стала її хорошою подругою.
У березні 1879 року заарештували Лесину тітку Олену Антонівну Косач за участь у замаху на шефа жандармів Дрентельна, а потім відправили у заслання. Леся вражена звісткою, у кінці 1879 року – на початку 1880 року пише свою першу поезію «Надія».
6 січня 1881 року під час святкування Водохреща у Лесі з’явилася застуда, що згодом переросла у тяжку хворобу. Влітку 1883 року у дівчини діагностували туберкульоз кісток, а у жовтні професор Олександр Рінек прооперував Лесі ліву руку, видаливши уражені кістки.
Починаючи з 1884 року, Леся Українка активно пише вірші та публікується в часописах «Зоря», «Дзвінок», «Літературно-Науковий Вісник». Цього ж року з’явився псевдонім «Леся Українка».
18 січня 1901 року Леся Українка, доглядаючи хворого Сергія Мержинського, з яким у неї були стосунки, за одну ніч написала поему «Одержима».
7 серпня 1907 році Леся Українка вийшла заміж за Климента Квітку, з яким прожила 6 років до самої смерті. Шлюб було оформлено у церкві Вознесіння Господнього на Деміївці у Києві.

У 1825 році від тяжкої праці на панщині помер і батько Тараса Григорій. Після його смерті мачуха зі своїми трьома дітьми повернулася до села Моринці, а Тарас пішов у найми. Спочатку хлопець наймитував у дяка Петра Богорського, продовжуючи навчання грамоті, а згодом перейшов до диякона Єфрема, де почав вчитися малярству.
Коли Тарасу було 14 років, його зробили дворовим слугою поміщика Павла Енгельгардта у вільшанському маєтку. Саме тоді у Вільні, імовірно Шевченко відвідував лекції малювання професора Йонаса Рустемаса у Віленському університеті. У 1831 році Павло Енгельгардт узяв Тараса із собою до Петербургу, де віддав його на навчання до живописця Василя Ширяєва на чотири роки. У ці роки юний поет уперше почав писати вірші та узяв участь у розписі Большого театру, як підмайстер-рисувальник, створивши композицію «Александр Македонський виявляє довіру своєму лікареві Філіппу».

25 квітня 1838 року Шевченку видали відпускну – Карл Брюллов та Васить Жуковський викупили юного митця з кріпацтва.
Після викупу Шевченко став студентом Петербурзької академії мистецтв, де вивчав живопис та твори різних письменників.
Наприкінці 1839 року Шевченко захворів на тиф. Не зважаючи на хворобу, письменник продовжував плідно працювати і вже у 1840 році за сприяння Євгена Грибінки та на кошти Петра Мартоса уперше видав «Кобзар». До збірки ввійшли вісім творів: «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч» та «Думи мої». Окремими виданнями були видані поеми «Гайдамаки» у 1841 році та «Гамалія» у 1844 році.

У 1842 році Шевченко намалював картину «Катерина», використавши сюжет однойменної поеми 1839 року. Саме ця картина стала однією із найвідоміших творів українського живопису.
У 1843 році Шевченко відправився в Україну, де написав вірш «Розрита могила», в якому висловив осуд поневолення українського народу Російською імперією.
30 жовтня 1844 року Петербурзький комітет Товариства заохочення художників надав Шевченку грошову допомогу для видання серії малюнків «Живописна Україна». Перші 6 гравюр («У Києві», «Видубецький монастир у Києві», «Судна рада», «Старости», «Казка», «Дари в Чигирині») вийшли друком того ж року під назвою «Чигиринський Кобзар».
1844 році вийшов передрук «Кобзаря», куди було додано поему «Гайдамаки». Того ж року письменник написав «Сон» («У всякого своя доля»).
У 1845 році Шевченко відправився у свою другу подорож Україною, де написав «Іван Гус» («Єретик»), «Великий льох», «Наймичка», «Сліпий», «Кавказ», «І мертвим, і живим…», «Холодний яр», «Давидові псалми», «Заповіт», «Лілея», «Русалка».
У квітні 1846 року Шевченко вступив у Кирило-Мефодіївське братство, арешти якого почалися у 1847 році. 5 квітня 1847 року Шевченка заарештували, відібравши збірку «Три літа», й відправили під конвоєм до Петербурга, де ув’язнили його в казематі Третього відділу імператорської канцелярії. Перебуваючи за ґратами, Шевченко написав вірші «Садок вишневий коло хати…» та «Мені однаково…». Згодом письменника відправили в Оренбурзький окремий корпус із забороною писати й малювати. Там Шевченко таємно написав поеми «Княжна», «Варнак», «Іржавець», «Чернець», «Москалева криниця» та багато поезій. В Орській фортеці митець захворів на ревматизм.
У 1848 році Шевченко, беручи участь в Аральській експедиції, написав поеми «Царі», «Титарівна», «Марина», «Сотник» і понад 70 поезій.

У квітні 1850 року Шевченка заарештували вдруге й відправили до Новопетровського укріплення на півострові Мангишлак, де він пробув 7 років. Там не тільки потай продовжив малярську й літературну творчість, а й почав вправи в скульптурі. Під час заслання Шевченко почав писати російською мовою повісті з українською тематикою («Наймичка», «Варнак», «Княгиня», «Музыкант», «Художник», «Несчастный», «Близнецы»).

1857 року Шевченка звільнили із заслання.
Влітку 1859 року Шевченко відправився в Україну, де його заарештували втретє та зобов’язали повернутися до Петербурга.
Того ж року була написана поема «Марія», вершина творчості поета після заслання.
У Петербурзі митець вирішив зайнятися гравюрою і 2 вересня 1860 року рада Імператорської академії мистецтв визнала Тараса Шевченка академіком гравюри.
10 березня 1861 року Тарас Шевченко помер від наростаючої водянки. «Чи не покинуть нам, небого» – останній вірш поета.
Письменника було поховано спочатку на Смоленському православному кладовищі в Петербурзі, а потім у квітні того ж року перевезено в Україну й перепоховано на Чернечій горі біля Канева.