Валентина ВЛАСЕНКО

Ім’я Кузьми Глущан немає в жодному відомому сьогодні списку репресованих у ГУЛАГу. Архіви Дальстроя частково знищені, архіви КДБ закриті. Людина зникла, ніби її ніколи не було. Але в селі збереглася пам’ять — про жартівника Кузьму, який заспівав частушку про Сталіна і загримів на Колиму. Чекали Кузьму після смерті Сталіна, але він так і не повернувся. Як загинув, де похований, під яким номером? Зараз у списку Меморіалу близько трьох мільйонів відновлених імен. А скільки таких, як Кузьма, зникли безвісти?

У моєї мами батька звали Сильвестр. В сім’ї було багато братів. Один з них, Кузьма. Усі веселої вдачі, любили пожартувати. Один з них, Кузьма, життям поплатився за свої жарти. Заспівав частушку про Сталіна, а хтось доніс, і впаяли дідові 20 років на Колимі. Ждали, що в 1953-му відпустять, але він так і не повернувся… Коли він там загинув? Но на Колимі він був.

У нього лишилося два сина. Один у 43-му на війні загинув, а в другого туберкульоз був ще з молодих років, тому йому дали легкий труд – завклубом. Тоді сільрада виписувала журнали для сільської бібліотеки, а вона в клубі містилася. Скільки вони вистав поставили! Дядько Альошка всі ролі женихів виконував, а мама всі ролі нєвєст.

Село наше невеличке зовсім – Вільхове в Красноградському районі, зараз там тільки п’ять хат таких, де живуть. А коли я в школу ходила, 102 учня було в школі і 102 корови в селі, бо я їх пасла в третім, четвертім класах, і пізніше. Мама, маючи троє дітей, батько – четверта «дитина», на фермі робила, тоді ще транспортерів не було – вони в 60-х роках з’явилися, у 61-му електрику провели в село, а до того кізяки вручну вичищали і виносили – навильником, лопатами, відрами, мерзлий жом на плечах носили. За день вона так наїшачиться. І де енергія бралася бігти увечері до дядька Альошки і готовити усі ті постановки?!

У мами довга коса була, ото чеше її і ті постановки учить. А вони часто мінялися. Найсмішніше було, коли «Фараонів» грали. Це про те, як чоловіки помінялись ролями із жінками. Роботу жінок робили чоловіки, а жінки пішли на роботу і на сімейні обов’язки чоловіків. Дядько Альошка грав того чоловіка, що тісто місить. Посеред сцени поставив стіл і місить діжу, і видно було, що не раз вдома потренувався,  і муки не пожалів. Так місив, що тісто від рук відривалося і летіло на другий кінець залу. Кругом регіт…

— У селі був свій клуб, а що зараз з цим клубом?

— Від того клубу уже й горбика не зосталось.

— Це у вас таке село з гумором – дають такі прізвиська?

— Тут ми всі такі. А, скажіть, хоч у одного козака було фамілія? Всі мали прізвиська. Мої діди по батькові – Летючі. Так це звідки? Козацьке прізвище!

— То виходить прізвище по паспорту Глущан, а Колимичі ви в селі так називаєте?

— А в селі всіх називають по-вуличному, раз він на Колимі сидів, то він Колимич. А «баба Ходачка» до Леніна ходила, сусідка, її звали Улита. Але всі її звали «Ходачка» – тому що пішки до Леніна ходила. А Алёшка – Колимич. А Володька і Вітька, їхні сини – Колимичі. А тепер і невістки – Любка Колими́чка, Юлька внучка Колими́чка. Всі Колимичі. І коти навіть Колимичі.